В суботу 09.07.2022р. відбулося прощання з полеглим Героєм України Мазуром Михайлом Володимировичем (01.11.1990-29.06.2022), який загинув під Лисичанськом Сєвєродонецького району Луганської області від осколкового поранення в голову, захищаючи Україну.

Спочатку відбулася громадянська панахида на майдані Незалежності, потім відслужили чин похорону у Свято-Покровському кафедральному соборі, далі похоронна процесія перемістилася до місця проживання Мазура М.В. за адресою ( вул. Київська 34). Місце спочину Михайла Володимировича – село Ставичани Берездівської сільської територіальної громади Шепетівського району Хмельницької області, як заповідав Михайло, де проживали й похоронені його батьки.

Похорон Мазура М.В. був досить велелюдним. Він зібрав сім’ю та родину, колег та друзів, містян Рівного та небайдужих громадян. Адміністрація, викладачі та майстри виробничого навчання ВСП «Рівненський технічний коледж НУВГП» також були присутні на похороні свого колеги – майстра виробничого навчання Мазура М.В.

Директор ВСП коледжу М.В. Яцков сказав: «Михайло Володимирович був нашим студентом, після навчання залишився працювати в коледжі. Він був відповідальною та організованою людиною». Майстер виробничого навчання Л.С. Горпинич розповів: «Михайло був гарним студентом та хорошим майстром. Він любив свою справу. З перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну записався добровольцем, до кінця виконав свій обов’язок. Михайло Володимирович назавжди буде у споминах колег та учнів, залишиться хорошою людиною та патріотом».

Важко було стримати емоції: сльози котилися та наверталися знову, серце тріпотіло, як той прапор на вітру в шелесті скорботних синьо-жовтих квітів, а розум молився за вічну пам'ять та царство небесне Героя України Михайла. Він назавжди лишиться для нас щирою та привітною людиною, патріотом Батьківщини.        

На похороні був присутній й мер міста Рівного О.В. Третяк, який сказав: «На війні з рашистами загинув молодий, веселий та щирий рівнянин. Михайла Мазура любили учні, поважали колеги та друзі, а тепер двоє його найрідніших людей – дружина та донечка втирають сльози скорботи. Немає сил прийняти втрату, важко передати біль чотирирічної донечки, яка втратила батька. Йому б жити й жити, але все обірвала війна…».

Навіки Слава герою України!

Викладач Шваєнко А.Ю.